Хроніки хроніка

Виходимо із музею назовні. Окрім цього є ще дві гарні новини. Перша – нарешті вже в полі зору з’явилась гора Бона, увінчана короною замкових руїн. А друга – те що дорога нарешті послаблює свої тісні обійми, гори потроху розступаються, утворюючи простір для центральної частини міста. Не даремно ж, раніше головна вулиця Широкою називалася. Це вам не одноманітні сучасні Леніна та Шевченка. Ну а перед тим, як стати Широкою, ця вулиця взагалі була річкою. Даю слово Теодоровичу, цитуючи його дослівно російською, щоправда із сучасною орфографією, а то в мене від кінцевих твердих знаків та старосвітських літер ять в очах рябить.

( Read more... )

Пам'ятається мені, що колись я вже починав писати про свої відвідини Кременця. Тепер продовжу. Вибачайте, що з такою затримкою, зате тепер цілу купу вам наваляю. Тримайте.

Отож, частин друга (не плутати із шматочком товариша). Поїхали.



Знаєте, а ворота то не просто вхід на монастирське подвір’я, то портал до паралельної реальності. Кудись зникають карієсно вищерблені гнилі дороги та лишайно облущені фасади пом’ятих будинків. Натомість за брамою постають чистенькі рівнесенькі доріжки із білосніжними посмішками бордюрів та свіжі молоді обличчя стін, наче щойно із косметичного салону. Я таку красу дотепер тільки в армії перед приїздом якоїсь генеральської комісії бачив.
( Читати далі )