Кременець №4. Широка вулиця

[posterrr]

Продовжуємо прогулянку Кременцем. Попередні частини знаходяться за відповідними лінками, тепер починаю четверту частинку подорожі
частина 1
частина 2
частина 3

Виходимо із музею назовні. Окрім цього є ще дві гарні новини. Перша – нарешті вже в полі зору з’явилась гора Бона, увінчана короною замкових руїн. А друга – те що дорога нарешті послаблює свої тісні обійми, гори потроху розступаються, утворюючи простір для центральної частини міста. Не даремно ж, раніше головна вулиця Широкою називалася. Це вам не одноманітні сучасні Леніна та Шевченка. Ну а перед тим, як стати Широкою, ця вулиця взагалі була річкою. Даю слово Теодоровичу, цитуючи його дослівно російською, щоправда із сучасною орфографією, а то в мене від кінцевих твердих знаків та старосвітських літер ять в очах рябить.

По преданию, Кременец некогда расположен был не в ущелье, как ныне, а на смежных горах; этот старый город примыкал к реке, которая протекала на месте нынешней «Широкой» улицы города. Река эта могла обмелеть в следствии закрытия горных ключей, нашедших исход в других местах. Присутствие некоторых ключей и в настоящее время доказывают броды на въездах Дубенском и Вишневецком, коих и доселе еще не успели закрыть и осушить. К тому же, по люстрации Кременецкого замка от 1545 года, в г. Кременец существовал пруд «ставок» («и пруд, прорвавшийся у города, не исправлен»). Он находился в громадной долине между горами Боною и Чернчею. У устья этой долины была огромная насыпь или плотина, которая в двух местах имела перерывы, и через каждый из них был перекинут деревянный мост – больший и меньший, причем больший обязана была исправлять шляхта и князья-помещики, а меньший – мещане кременецкие. … Пруд этот, как говорит люстрация, прорвался и закрылся. Воды же, истекавшие из горных источников, могли быть отведены в другое место, поближе к горам, где и теперь протекает ручей – «поток». По обе стороны обмелевшего русла прежней реки – жители построили себе дома, откуда и произошла нынешняя «Широкая» улица.

Ну та годі вже базікати, час уже й ноги розім’яти. Рушаємо. Обабіч дороги в око впадають смугасті ліхтарі, Білайн нову промо-акцію влаштував, чи що. Поперееду височіє гора гора Бона, до якої ми власне і йдемо, хоча й химерними кривулями.



Кременецьке графіті. Місцеві стріт-артери схоже, що й досі вірні класичній формі вуличного мистецтва – пензлям та олійним фарбам. Про балони і трафарети тут наче й не чули.



Десь коло того зеленого паркану з графіті примостився сучасний будинок із флюгером-каравелою до моєї колекції (ага, я флюгери фотографую і зберігаю їхні знімки окремою папкою)



Праворуч громадяться Будинок культури, якийсь там обком партії під шубою, та сіра коробка радянського універмагу обкладеного кахлем. Фотографую лише першу споруду, бо рещта – то типові представники радянського залізо-бетонного конструктора. У будинку культури окрім всього ще й міститься кінотеатр «Футурама», що дуже мене тішить, як прихильника однойменного мультфільму.



Ліворуч здебільшого будинки скромніші, приблизно ось-такі.



Алейка із квітучими катальпами. Нарешті я таки взнав тут у Кременці, як ці дерева називаються. Далі у парку буде таке саме здоровенне і старезне дерево із табличкою «катальпа бігнонієвидна»



Із-за муру визирає якась залізна, крита бляхою сфера. Невже планетарій? – подумалось тоді. Виявилось, що то звичайнісінький співочий майданчик у парку.



Пам’ятник Тарасу Григоровичу коло входу до парку його ж таки імені.



В самому парку, височіє скелет непрацюючого оглядового колеса, натикані радянські скульптури піонерам та рошенівські дитячі майданчики, місцями трапляються дерев’яні «бісєдки» із порожньою тарою навколо, тобто так само, як чи не в кожному райцентрі. А ще тут є дитяча бібліотека, ось така рожева.





А ось вже й та сама стара катальпа, яку я згадував раніше.



Проходимо парк наскрізь і потрапляємо на якусь бічну вуличку. Я, здається, раніше нарікав на ями та калюжі головної вулиці? Ну то беру свої слова назад. Тепер я бачу, що головна вулиця тут просто взірцева, в порівнянні із іншими.





Ось ця сіра споруда закутана виноградом – будівля суду. Якось незвично бачити так вбого оздобленого суду, зазвичай вони одні з найбагатше оздоблених в місті.



Яскраво виражений приклад національного оздоблення архітектурних споруд – шуба із синькою.



Ага, а от ми вже й підібралися до Кременецького ліцею.



Перш ніж іти на територію ліцею, прогулюємось трохи навколо, роздивляючись старі садиби.





Тих садиб виявляється доволі багато, ще й схожих одна на одну





Уся та одноманітність сірої шуби, якою вкриті будиночки, починає набридати. Тому плюємо на детальне знайомство із місцевими провулочками та заходимо у двір Кременецького Ліцею