posterrr: (posterrr)
Ми всі коли-небудь кудись подорожували, їздили у відрядження чи у відпустку на море. Годинами стояли в черзі за квитком на вокзалі свого міста. Знайомились із сусідами по плацкарту й закусювали з ними куркою-гриль та вареними "в круту" яйцями. Купляли в бабусь на перонах пиріжки з чебуреками та вискакували на зупинках в привокзальні магазини за пивом. Звісно ж, через такий напружений трафік подорожей, мало хто мав час та бажання ще й задивлятися на архітектуру вокзалів. Тож я вирішив перервати такий одноманітний обіг подій, та приділити трохи уваги спорудам залізничних вокзалів та станцій дорогою від Рівного і до Вінниці.



Тож надалі буде невеликий залізничний екскурс Рівним, Здолбуновим, Шепетівкою, Бердичевом, Глухівцями, Козятином, Гулівцями та Вінницею. Поїхали!
подорож у 32-х фотографіях )
posterrr: (posterrr)
Поїздка на вихідних із Вінниці до Рівного була як завжди довгою (6,5 години), а цього разу іще й спекотною, того що замість вечірнього рейсу я пхався просто крізь денну спеку. Зате освітлення було хорошим, тож можна було розважитись фотографуванням завіконних пейзажів. А там і справді траплялось немало чого цікавого.

Отож, далі буде невеликий перелік цікавинок, які було видно із мого вікна.
Read more... )
posterrr: (posterrr)
Ну что же, продолжаю обещанный рассказ про ставку Геринга. Кто по каким то причинам прозевал или забыл содержание предыдущего поста, можете перейти по ссылке и возобновить в памяти прогулку Штайнбруком.




В общем, с ознакомительной экскурсионной частью было покончено, далее пошла рутинная работа сверки координат, правильности нанесение схемы, и подобных технических моментов. А заодно поисков не найденных пока еще объектов ставки Геринга вкупе с прочими артефактами. Вернее, этими делами большей частью занимался komariv, а я в первой своей разведческой вылазке такого плана в основном наблюдал со стороны и набирался опыта.

Пока мы делали открытия нового участка дороги, не обозначенной на осенней схеме и не найденных доселе зданий, вернее того ничего, что от них осталось (характерный холмик и мелкие обломки кирпичей, которыми усыпана лесная почва), нежданно-негаданно стало темнеть.

Read more... )
posterrr: (posterrr)
Не успел я толком освоится на поверхности после экскурса по бункерам КП 43-й ракетной армии, как труба позвала в новый поход. На этот раз труба позвала в корделевские леса на ставку Геринга "Штайнбрук". Ну а пока я закидываю на плечи рюкзак в дорогу и еду троллейбусом к вокзалу, несколько слов о цели моей вылазки:

"Штайнбрук" - ставка высшего командования Третьего Рейха. Сверхсекретный и превосходно защищенный объект нацисткой армии. Причем секретный настолько, что и сейчас мало кто знает о его существовании, в отличии от его широко известного "брата" - ставки Гитлера Вервольф. Я и сам узнал о "Штайнбруке" лишь в прошлом году, причем совершенно случайно, когда просматривал список геокешерских тайников в Винницкой области. Поэтому на приглашение жж-френда komariv посетить ставку Геринга отозвался с энтузиазмом.



Подробнее про объект "Штайнбрук" можно почитать в жж у инициатора поездки, а я, чтобы лишний раз не повторяться, напишу непосредственно о своих впечатлениях от увиденного.

Read more... )
posterrr: (Default)
Осінь, як завше, невчасна й неочікувана. Хоч яка то вже осінь. Радше зима із налитими оловом тяжкими хмарами із яких щомиті може посипатись липке мокре місиво снігу. Хочеться загорнутися пледом та сьорбаючи гарячий чай з лимоном передивлятись літні курортні фотографії, або ж споглядати каліфорнійські комедії.


Ну та дзуськи вам. Не розслабляйтесь, бо я буду усіх катувати мокрим сірим Кременцем. Щоправда, лише календарно літнім, але, насправді, по-осінньому сирим і туманним.






читати далі )
posterrr: (posterrr)
Отож, що воно таке - Тайкури, та якого милого я туди попхався - розказано в попередньому записі. А тут лишень про костьол, замок, польські мОгилки (саме так, з наголосом на О), та трохи тайкурян.



Тайкури. Костел св. Лаврентія, Польські Могилки, замок Вишневецьких )
posterrr: (posterrr)
Сидів я удома. Сидіти було нудно, інтернет обрид, та й взагалі пролежні, чи навіть просидні, на дупі почали з'являтися. Тому я вирішив піти у Тайкури. То не матюк, то таке село під Рівним, знамените рештками старовинного костелу та руїнами замку (кому цікаво, от вам лінки на Кестлз.ком.юей та на юкрейн.кінгдом для ознайомлення з об'єктом та історичної довідки). Усе-таки соромно, п'ять років прожити зовсім поруч і так жодного разу туди не навідатись. Тому взуваю кеди та іду виправляти ситуацію. Ага, саме ІДУ, хоча можна було б і автобусом проїхатись. Але я вирішив, що то неспортивно, та й взагалі - автобус то для лохів. Гугл-мапа оптимістично показувала відстань пішого маршруту від зупинки автовокзалу (а мені треба було заодно туди заскочити) усього 12 з копійками кілометрів та дві з половиною години часу чалапання дорогою. А оскільки для скаженого собаки дванадцять кілометрів - то не гак, то іду втоптувати своїми конверами тайкурівський брук, а заодно ще й колоденський та порозівський асфальт. Нє, ну а шо? - погода гарна, плеєр грає вуха, ще й здорові ноги кількістю дві штуки є. Тож гайда.



крокувати дорогою )
posterrr: (Default)
Приїхав із Кременця. Вертав назад справжнісіньким МіГ-29. Наш шофер таки дійсно воділа із великої літери "Му". Безперервний шансон із динаміків, проїзд через два червоних світлофори, плюс до того половину дороги від Кременця до Дубно наш спрінтер їхав по зустрічній, та й по самому Дубно ганялися швидше, аніж по шосе. Зате уся маршрутка вболівала за нашого воділу, коли той пішов на обгон новенького Міцубісі Ланцер прямо на зв'язці поворотів. Як казав Пабло: "От за шо я люблю нашого воділу - за то шо він рісковий парєнь" :)))
posterrr: (Default)
 От тепер я зрозумів, навіщо насправді міжміським Еталонам та всіляким іншим Богданам шторки на вікнах - то усе для того, щоб до вікна не примерзнути. А я ж того не знав. Я у вікно люблю дивитись, тому усі ці дурнуваті шторки одразу ж кудись подалі відсовую. Добре, хоч під вікно свого рюкзачка постелив, аби в лікоть холодно не було. А то би потрапив у пастку. І так довелось рюкзака опісля шестигодинної подорожі від вікна з м'ясом, тобто із льодом, відривати. Тепер знатиму, що шторки саме для того призначені, аби бергти пасажирів від примерзання. Самі примерзнуть, а більше нікому не дадуть:)
posterrr: (Default)
 Нарешті я це зробив! Нарешті я таки випхався до Львова! І чого я раніше гальмував? Риторичне питання. "Я не був у Львові цілий рік", - каже Коха. "Ага, а я не був вже двадцять років", - відповідаю йому. 
 
Підйом о сьомій. Потяг "Сарни-Львів". Загальний вагон забитий майже під зав'язку. За вікном пролітають бутерБроди, якесь супер наворочене антенне поле (це в мене професійна слабкість до антен), залізничні станції та різнокаліберні вагони. Трохи часу, і ми вже вистрибуємо на львівського перона. Дааа, давно я не був у Львові. За цей час він невпізнанно змінився. Хоча, радше, це я нічого не пам'ятаю із свого минулого візиту )))
 Львів також любить на свята поспати. О десятій на вулицях іще порожньо. Відсутність машин підштовхує до ходіння посеред проїжджої частини. Повсюди квітнуть дерева. Абрикоси, алича. АААА, як класно пахне алича!!! Як все це пасує Львівській архітектурі!!!

 Блін, не можу ніяк зібратися із думками, щоб описати свою прогулянку Львовом. Так що залишу цю справу до завтра, а сьгодні обмежусь деякими фотками.
posterrr: (Default)
  Суботній вечір. Їду маршруткою разом  із Кохою до його рідного Радіохвильова. Дорогою трапляються різні села, містечка, а під колесами час від часу з'являється асфальт. Хоча частіше його видно на зустрічній смузі, по якій іще ніхто не їздить. Того що асфальт там новенький, щойно викладений, і треба щоб він до Євро-2012 таким красивим залишався. Під Радіохвильовим зустрічається добрячий шмат непоганого старого асфальту. Там при Союзі планували літаки саджати , як якісь негаразди будуть із аеродромом. Тож дорога має трохи дикуватий вигляд, широченна, без розподільної смуги, без стовпів і дерев на узбіччі. До того ж в непоганому стані, як я вже казав. Нє, ну чого для літаків могли нормально асфальт класти, а на автошляхах хребет на ямах витрушується?
  Іще  дорогою запам'яталось Дубно, тим що нічогеньке так, красиве мітечко. І вивіскою ДУБНО - ДЕД. Це що, означає, що Дубно мертве? Та село Ситне відклалось в пам'яті. Тим, що в ньому лише три хати, магазин і здоровенний цвинтар. Мабуть у магазині основний виторг саме від мерців, бо живих явно набагато менше. Цікаво, який товар там мертвим впарюють?
 P.S. Блін, якась трагічна кінцівка запису вийшла...
posterrr: (Default)
 Одна із ознак весни - починають латати дороги. Хоча, з огляду на кризу, та прикмета не завжди діє.
1.Вінниця - Рівне. Дорогою (не діє)
Повертаюсь до Рівного. Черепаха скаче по ямах дороги на відрізку Вінниця - Хмельницький. Бляха-муха, її що, воржа авіація забомбила, чи хтось вирішив прямо посеред шосе добувати корисні копалини і почав розроблювати кар'єри? Водії постійно петляють між вийобинами, даруйте - вибоїнами, регулярно виїжджаючи на зустрічну смугу. ДАЇшники від такого дуже радіють. Різні рамонтні та шиномонтажні майстерні також тішаться. Я матюкаюся про себе. Наш водій матюкається набагато-поверховіше від мене.
Зате країна поповнює бюджет штрафами, а безробітні отримають вакансії на СТОшках. Наша країна таким чином бореться із кризою?
Вже в Рівному (діє)
 Як завжди, прогулювався містом під час обідньої перерви. Ямки на Соборній латаються. Радію за Рівне. До того ж дорога латається не руками п'яних робітників, а небаченою мною досі асфальтоплювальною установкою (така собі механічна рука, чи навіть хобот, із дистанційним керуванням, який заліплює дірки асфальтовою сумішшю). Вау, який хай-тек у наших автодорівців!

Р.S. До кімнати залетів комар і заважає мені набирати текст. Отже весна не просто так на пару хвилин в гості до нашого міста, а на ПМЖ, разом із своїми шмотками і хатніми тваринками.
posterrr: (sho)
 Випхався на вихідні у Вінницю. П'ять з половиною годин у шаленій черепасі. Спина набуває контурів крісла. Зупинка у Хмельницькому - 20 хвилин. Відігріваюсь з допомогою пластикового стаканчика із макккофі. До маршрутки заглядає якась літня тітонька (в сенсі - "стара", а не протилежність "зимовій"). Запитує:
- Цей автобус на Вінницю їде?
- Да, на Вінницю, - відповідають їй пасажири.
- Куди, куди їде?
- На Вінницю!!! - повторюють їй. Бабця недовірливо зиркає на пасажирів, вилазить з буса і критично озирає табличку із здоровенним написом "ВІННИЦЯ". Повертає назад до салону.
- То ви кажете, він на Вінницю іде?
- Та на Вінницю, на Вінницю, - починають дратуватись пасажири. Тітонька киває, вилазить з маршруки і починає від неї тікати. І чого вона добивалася?

Profile

posterrr: (Default)
posterrr

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
161718192021 22
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 07:18 am
Powered by Dreamwidth Studios