Хроніки хроніка

Меджибож - одно из наиболее удивительных местечек, в которых мне довелось побывать. Казалось бы, что может быть интересного в этом богом забытом пгт? Ну ладно, замок там действительно хороший, и довольно известный в национальных масштабах. Но что ещё может быть выдающегося в полуторатысячном поселке?

Как оказалось, Меджибожу есть чем удивлять туристов. Шутка ли - я уже трижды бывал в этом чудном месте, и каждый раз находил для себя что-нибудь новое и чрезвычайно интересное. Более того - придется возвращаться сюда и в четвертый раз, чтобы ознакомиться с замком Ракочи! Да-да, в Меджибоже не один, а два замка! И не удивлюсь, если вскорости там откроют еще и третий :)


Впрочем, не буду затягивать предисловие - приглашаю вместе осмотреть историческое наследие Меджибожа: святыни иудеев и мусульман, католиков и православных, памятники советских и постсоветских времен и, конечно же, природные красоты Подолья.

( Меджибож в 52 кадрах )

(Блін, щось мою флешку не бачить, фотки будуть колись іншим разом)

Не буду вам довго пояснювати, що то воно таке отой Меджибіж. Я ж не вікіпедія і навіть не намагаюся нею бути. Тому про славне минуле та нікчемне сьогодення не говоритиму (і навіть не писатиму) взагалі, про наміри самої Мадонни (тієї, що Вєроніка Чіконне) відвідати могилу Бешта у цьому поселенні - можливо іншим разом. А зараз мова піде про найкращу місцеву ознаку - Межибізьку фортецю. А заодно трохи і про фестиваль, який щороку там проводять, більш того і на цих вихідних (27-28 серпня, тобто завтра та післязавтра) також проводитимуть. Ага, я також збираюся там бути. А поки що розповім про репетицію до цього дійства, яка відбувалась іще на початку червня.

Отож, якось у неділю будучи у Вінниці не мав що робити, тож стрибнув до хмельницького автобуса і поїхав ним до Меджибожа. Ну, не прямо туди, а лише до повороту на трасі від якого іще кілометра зо два до самої фортеці іти треба. Або, якщо вже аж так западло шкутильгати ті два кілометри, то можна і автобуса на сам Меджибіж із Проскурова почекати. Але мені чекати нудніше, аніж ходити, тому фотографую готельно-ресторанний комплекс, коло якого я вискочив із рейсового Богдана (це орієнтир тим, хто надумає якось навідати славну фортецю Межибіж) та прямую селом Требухівці єдиною дорогою (хотів би заблукати, так і не зміг би).

Більш того, заблукати нереально важко враховуючи, що на єдиному перехресті, яке трапляється шляхом, стоїть дороговказ, який люб"язно інформує, що до Меджибожа необхідно звертати ліворуч. Аж дивно, що у селах дорожні знаки існують. Одразу ж за перехрестям стоїть типовий радянський меморіал воїнам Великої Вітчизняной, а трохи далі обросла кущами требухівська церква.

Іще пару хвилин та із-за млину над Бугом поважно постає вона - Меджибізька фортеця. Власне, це іще і найвдалійший ракурс. Тож не варто шкодувати клацати фотоапаратом.

Зайшовши до фортеці крізь ворота одразу ж збагнув, що тут коїться якесь дійство, тому що багато підозріло вбраних персонажів трапилось в око. Дивувало лише, що у тих персонажів не було якогось чіткого історичного стилю - від кілтів через середньовічні обладунки і до військової форми часів першої світовоїґ Як з"ясувалося - то учасники кількох історично-воєнних гуртків та музики із гурту Дикий Гон завчасно готувалися до фестивалю Стародавній Меджибіж, а заодно ще й відпочивали сім"ями (чи навіть найголовнішим завданням було саме гарне відпочити, а репетиція - то вже на додачу)

Доречі, скориставшися репетицією-гармидером всередину фортеці можна було потрапити цілком безкоштовно. Я аж спустившись із оглядової офіцерської вежі виявив, що тут є каса і якби не попер до музею, то так і гуляв би зайцем. Всередині ж самої вежі валялося насипом купа речей учасників фестивалю, а подекуди навіть самі учасники. Доречі, із оглядової вежі відкриваються чудові краєвиди на сам замок та його оклиці.


А ще гарний вид на фортечне подвір"я крізь вікно краєзнавчого музею. Через те, що там на підвіконнях гарні квітучі кактуси. А щодо експонатів, то вони у всіх краєзнавчих музеях однакові - тарілки, килимки, люльки, горщики, ну та ви всі і так знаєте.

На подвір"ї тим часом цікавіше. Там стріляють із арбалетів по мішенях, грають середньовічну музику, танцюють під неї та пахнуть шашликами. А ще потроху збираються, бо вже далеко пообіді неділі. Головною ознакою збирання є те - що втомленого пивом та іншими алко-напоями товариша витягають із вежі до воріт, аби не забути його всердині.

Я також потроху збираюся йти додому, покидаю фортецю та прямую іще до руїн костьолу. Наступного разу треба буде вдягати штани та щось із довгим рукавом, бо через триметрову кропиву всередину не пробитися. А ще треба із собою брати якусь щітку, аби віддирати від одягу реп"яхи та інші колючки.

Що ж, наступного разу буде вже завтра, тоді і поговоримо змістовніше.