(no subject)
Sep. 30th, 2009 10:59 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
posterrrВраховуюючи позитивну реакцію на мої курсантські щоденникові записи, вирішив потроху їх розшарювати на загальний огляд. Такі записи будуть із тегом *кУрсАнт*. Так що, як раптом когось таке не цікавить, то можна сміливо прокручувати френд-стрічку, я проклену не ображусь)))
А для тих, кому все-таки цікаво, скидаю іще лінка на зародок сайта з інфою про мою інститутську групу. Принаймі можете побачити дійових осіб на власні очі)
http://pviz211.narod.ru/group.html
Отже, поїхали!
18 січня 2006 року
Це вчора було холодно? Вчора було майже спекотно! А сьогодні на зарядці я, будучи зодягнений як той цибуля у сто шуб, ледь не дав дуба. Після сніданку впав у сплячку до дванадцятої години. Решту дня проїбав зовсім безтолково...
19 січня 2006 року
Власне, вести щоденник я розпочав саме сьогодні, тому деякі вже описані дні (вірніше всі дні) зображені не повністю. Тому трохи зіпсую хронологію і дещо повписую заднім числом.
субота, здається 14 січня
Того дня я іще був заросший, як той волохатий хіппі (добре, що хоч поголений). Сидів собі на сампо, нікого не чіпав, хіба що, може, підйобував когось за звичкою. А тут припхався Сторож (начфак) і попалив, що я такий от нестрижений. Правда не одразу. Спершу він роз'їбав усіх, що почали сідати без його дозволу, потім іще за те, що що нічим корисним у час, відведений на написання диплому, не займалися. Потім перевірив Нігера, чи той підстригся... А я стою просто перед ним за першою партою увесь розкуйовджений і думаю, як би це за когось непомітно заникатись... Заникатись непомітно шансів ніяких, тож тупо сподіваюся, що пронесе, і Сторож мене не помітить, хоча мої патли ледь не звисають на нього. І тут він обводить усіх нас поглядом, зупиняється на мені і починає змінюватись обличчям. Його брови починають сунути догори, морщачи поперед себе лоба і тягнучи за собою верхні повіки , від чого круглішають очі, а нижня щелепа потроху відвисає.
"Ой бля... - думаю я, - бля, пиздець..." -навіть відмазки до голови не лізуть.
А Сторож усе ще стоїть із здивованою міною і намагається зрозуміти, що це таке волохате перед ним. Раптом ідентифікує;
- Ану, Постеррр, іди-но сюди! - підходжу. - Боже!
Щоб якось пом'якшити приготований мені удар, викидаю свого козирного туза - роблю таку жалісну фізію, на яку без сліз дивитись неможливо. Про таке обличчя усі жебраки світу мріють. Сторож вже, мабуть, і сам розчулився і щоб не заплакати відсилає мене за Начкурсом. Виходжу за двері і чекаю. Слідом виходить Сторож, і я добиваю його на місці. Все обійшлось усним попередженням...
...Постригся іще до обіду, від гріха подалі. Довго дивився на своє відображення в дзеркалі і переконував себе, що то справді я... Фіг що з того вийшло. Непереконливо!..
понеділок, 16 січня
Наше керівництво вирішило того важкого дня розподілити усіх по місцях стажування. Засіли усім кодлом у триста якійсь аудиторії і давай нас по одному до себе затягувати, згідно рейтингу.
...Поможи, боже, тим, у кого немає відношення на стаж, тобто мені...
Черга потроху підходить до мене. Супожер вже їде в Київ, Паяльник - у Дніпропетровськ, Барига - у підземний бункер коло Радомишля. Тепер він не Барига, а Кріт.
Заходжу і я. Там сидять Сторож, Їблотрус, Капуста і, здається, Жаба. "На ваш вибір пропонуються: Гостомель (не хочу я в Гостомель), Семиполки (ой мама!), Житомир, Одеса, Рівне і ще один Гостомель (та хоч сорок один, не поїду я туди!)". Із запропонованих мені варіантів обрав Одесу - коли то я ще зможу туди поїхати.
Після мене Кольос героїчно обрав Гостомель, лишивши Ботві - Житомир, а Бабі - Рівне. СтаршИна відправили до Семиполок. Без варыантів. Без коментарів. Потім заступив у варту. Ну, про неї я вже писав вище. Хіба що додам, що в бронежилетах ми відстояли всю добу, а не вісім годин, як було раніше... А бронежилет - це залізяка вагою у кілько тон, яку автоматна куля (5, 45 мм) із свистом прошиває навиліт. Тож користі із тієї хрєновини немає зовсім... Перші дві зміни ледве достояв. Думав, що руки пообриває тим довбаним бронежилетом. А потім звик. Мабуть усі нервові закінчення від тієї ваги загнулися.
А іще приколола мене одна деталь. Коли лягав спати, то завжди здавалось, що я в валянках, хоча знімав їх десь за дві години до сну. До чого б це?..
19 січня.
Ну нарешті я таки добрався до сьогоднішніх подій. Хтось казав, що вчора і позавчора було холодно? Той, хто таке казав, жорстоко помилявся... До усього морозу додався жахливий вітер із снігом. Із дрібним таким, колючим бридким снігом. Місцями його понадувало мало не по коліна, а мясцями його немає зовсім - поздувало. На підвіконні лежить сніг. Це із внутрішньої сторони він лежить (в гуртожитку) - ззовні його немає.
Годин у шість вечора почвалав до їдальні накривати хаванину, бо саме був днювальним. Сніг під ногами гучно хрумкотів, скрипів, а потім почав верещати, мов недорізане порося, намагаючись перекричати завивання вітру (і це в нього виходило). А тим часом зустрічний вітер намагався виїсти мені очі і пообгризати вуха, а нгоса я заховав від нього під комір. Від того усього із очей в мене сочилися сльози і одразу замерзали на віях.
В їдальню також намело снігу. Довелося іще метра три штурмувати замети безпосередньо в приміщенні (по інший бік дверей, до-речі, снігу майже не було).
Відігріваючись у залі почув від когось фразу "Та я їбав таку погоду!" Цікаво, як це він примудрився? Здається, не він погоду, а вона сама із садистським задоволенням трахає усіх у всі отвори... А при таких єблях треба ретельно берегтися від підступих хвороботворних дрібних білих потвор (від снігу) шляхом натягання на себе різних штаніві светрів у кількості не менше троьх. А то не дай боже у вас потім капати почне (з носа), - воно ж вам не треба. Так що ми за безпечний секс (хай навіть із погодою). Бережіть себе.
А для тих, кому все-таки цікаво, скидаю іще лінка на зародок сайта з інфою про мою інститутську групу. Принаймі можете побачити дійових осіб на власні очі)
http://pviz211.narod.ru/group.html
Отже, поїхали!
18 січня 2006 року
Це вчора було холодно? Вчора було майже спекотно! А сьогодні на зарядці я, будучи зодягнений як той цибуля у сто шуб, ледь не дав дуба. Після сніданку впав у сплячку до дванадцятої години. Решту дня проїбав зовсім безтолково...
19 січня 2006 року
Власне, вести щоденник я розпочав саме сьогодні, тому деякі вже описані дні (вірніше всі дні) зображені не повністю. Тому трохи зіпсую хронологію і дещо повписую заднім числом.
субота, здається 14 січня
Того дня я іще був заросший, як той волохатий хіппі (добре, що хоч поголений). Сидів собі на сампо, нікого не чіпав, хіба що, може, підйобував когось за звичкою. А тут припхався Сторож (начфак) і попалив, що я такий от нестрижений. Правда не одразу. Спершу він роз'їбав усіх, що почали сідати без його дозволу, потім іще за те, що що нічим корисним у час, відведений на написання диплому, не займалися. Потім перевірив Нігера, чи той підстригся... А я стою просто перед ним за першою партою увесь розкуйовджений і думаю, як би це за когось непомітно заникатись... Заникатись непомітно шансів ніяких, тож тупо сподіваюся, що пронесе, і Сторож мене не помітить, хоча мої патли ледь не звисають на нього. І тут він обводить усіх нас поглядом, зупиняється на мені і починає змінюватись обличчям. Його брови починають сунути догори, морщачи поперед себе лоба і тягнучи за собою верхні повіки , від чого круглішають очі, а нижня щелепа потроху відвисає.
"Ой бля... - думаю я, - бля, пиздець..." -навіть відмазки до голови не лізуть.
А Сторож усе ще стоїть із здивованою міною і намагається зрозуміти, що це таке волохате перед ним. Раптом ідентифікує;
- Ану, Постеррр, іди-но сюди! - підходжу. - Боже!
Щоб якось пом'якшити приготований мені удар, викидаю свого козирного туза - роблю таку жалісну фізію, на яку без сліз дивитись неможливо. Про таке обличчя усі жебраки світу мріють. Сторож вже, мабуть, і сам розчулився і щоб не заплакати відсилає мене за Начкурсом. Виходжу за двері і чекаю. Слідом виходить Сторож, і я добиваю його на місці. Все обійшлось усним попередженням...
...Постригся іще до обіду, від гріха подалі. Довго дивився на своє відображення в дзеркалі і переконував себе, що то справді я... Фіг що з того вийшло. Непереконливо!..
понеділок, 16 січня
Наше керівництво вирішило того важкого дня розподілити усіх по місцях стажування. Засіли усім кодлом у триста якійсь аудиторії і давай нас по одному до себе затягувати, згідно рейтингу.
...Поможи, боже, тим, у кого немає відношення на стаж, тобто мені...
Черга потроху підходить до мене. Супожер вже їде в Київ, Паяльник - у Дніпропетровськ, Барига - у підземний бункер коло Радомишля. Тепер він не Барига, а Кріт.
Заходжу і я. Там сидять Сторож, Їблотрус, Капуста і, здається, Жаба. "На ваш вибір пропонуються: Гостомель (не хочу я в Гостомель), Семиполки (ой мама!), Житомир, Одеса, Рівне і ще один Гостомель (та хоч сорок один, не поїду я туди!)". Із запропонованих мені варіантів обрав Одесу - коли то я ще зможу туди поїхати.
Після мене Кольос героїчно обрав Гостомель, лишивши Ботві - Житомир, а Бабі - Рівне. СтаршИна відправили до Семиполок. Без варыантів. Без коментарів. Потім заступив у варту. Ну, про неї я вже писав вище. Хіба що додам, що в бронежилетах ми відстояли всю добу, а не вісім годин, як було раніше... А бронежилет - це залізяка вагою у кілько тон, яку автоматна куля (5, 45 мм) із свистом прошиває навиліт. Тож користі із тієї хрєновини немає зовсім... Перші дві зміни ледве достояв. Думав, що руки пообриває тим довбаним бронежилетом. А потім звик. Мабуть усі нервові закінчення від тієї ваги загнулися.
А іще приколола мене одна деталь. Коли лягав спати, то завжди здавалось, що я в валянках, хоча знімав їх десь за дві години до сну. До чого б це?..
19 січня.
Ну нарешті я таки добрався до сьогоднішніх подій. Хтось казав, що вчора і позавчора було холодно? Той, хто таке казав, жорстоко помилявся... До усього морозу додався жахливий вітер із снігом. Із дрібним таким, колючим бридким снігом. Місцями його понадувало мало не по коліна, а мясцями його немає зовсім - поздувало. На підвіконні лежить сніг. Це із внутрішньої сторони він лежить (в гуртожитку) - ззовні його немає.
Годин у шість вечора почвалав до їдальні накривати хаванину, бо саме був днювальним. Сніг під ногами гучно хрумкотів, скрипів, а потім почав верещати, мов недорізане порося, намагаючись перекричати завивання вітру (і це в нього виходило). А тим часом зустрічний вітер намагався виїсти мені очі і пообгризати вуха, а нгоса я заховав від нього під комір. Від того усього із очей в мене сочилися сльози і одразу замерзали на віях.
В їдальню також намело снігу. Довелося іще метра три штурмувати замети безпосередньо в приміщенні (по інший бік дверей, до-речі, снігу майже не було).
Відігріваючись у залі почув від когось фразу "Та я їбав таку погоду!" Цікаво, як це він примудрився? Здається, не він погоду, а вона сама із садистським задоволенням трахає усіх у всі отвори... А при таких єблях треба ретельно берегтися від підступих хвороботворних дрібних білих потвор (від снігу) шляхом натягання на себе різних штаніві светрів у кількості не менше троьх. А то не дай боже у вас потім капати почне (з носа), - воно ж вам не треба. Так що ми за безпечний секс (хай навіть із погодою). Бережіть себе.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2009-10-01 06:28 pm (UTC)А ще мені завжди шкода, коли хлопцям доводиться стригти довге волосся...
no subject
Date: 2009-10-01 08:30 pm (UTC)no subject
Date: 2009-10-01 09:32 pm (UTC)no subject
Date: 2009-10-02 08:09 am (UTC)no subject
Date: 2009-10-01 07:39 pm (UTC)дійсно, ніби холодніше стало. так живо все описуєш!
no subject
Date: 2009-10-01 08:37 pm (UTC)