Ворошилівка, Шершні та решта
Oct. 13th, 2012 11:22 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
posterrrПродовжую свої мандри подільськими краями та селами. Опісля Тиврова та Сутисок напишу звіт про навколишні села Шершні та Ворошилівку.
Навряд чи хтось колись цілеспрямовано навідається туди в туристичних цілях. Але як раптом кого доля зненацька закине до Шершнів, чине дай бог до Ворошилівки (наприклад заблукаєте, чи забухаєте в Сутисках і поїдете на дискотеку по навколишніх селах) то будете знати, хоча б на фоні чого сфотографуватися на пам'ять.
1.
Ну та розпочну іще від Тиврова та його нового мосту по дорозі на Вінницю. Себто на новому залізобетонному мосту (а він нудний і нецікавий) я власне стою та фотографую опори старого мосту, які тепер несуть на собі газопровід.
2.
Навколо мосту повно рибалок або таких слідів їхнього постійного перебування.
3.
Далі було довге продирання зарослими стежками крізь берегові хащі, аж поки я не випхався в якесь безіменне село на краю світу. Судячи із зовнішнього вигляду зупинки, поодинокі випадкові автобуси, які коли-небудь сюди заїжджали, одразу ж за цією кінцевою станцією скочувались в яр... :)
(Як я потім визначив по карті, село зветься Гута Шершнівська)
4.
Окрім апокаліптичної зупинки Гута порадувала мальовничим потічком із дерев'яними місточками через нього.
5.
А це вже село Шершні - правобережний сусіда Сутисок.
Зовсім випадково звернув із наїждженої дороги десь вбік до яру, де несподівано натрапив на таку зону відпочинку із журавлями...
6.
... та декоративними гребельками на струмочку.
7.
По інший бік струмочку у цьому "чіл-ауті" розташувалась альтанка із столиком та лавочками, стилізована під корабель. А також невідома могила поруч.
8.
Навколо вже звичні пейзажі із гранітними схилами.
9.
Нагорі звивається вимощена бруківкою дорога, якою я прямую до центру Шершнів.
10.
Обов'язковий атрибут радянських сіл - обеліск загиблим у Великій Вітчизняній. Між іншим, він включений до складу історичного надбання Вінниччини.
11.
Так виглядає самісінький центр Шершнів із церквою та якоюсь державною установою типу сільради.
12.
Шершнівська церква Воздвиження Чесного Хреста була зведена іще в 1825-му році, та на відміну від обеліску жертвам ВВВ її не внесли до жодного історичного чи архітектурного реєстру.
13.
Навпроти розташоване іще одне історичне надбання села - будинок в якому провів дитячі роки український композитор М.Д.Леонтович.
14.
Погляд на церкву із шкільного подвір'я.
15.
Первісно храм будувався уніатами, тож не дивуйтесь його досить дивним, як для православ'я формам.
16.
Шершнівська 9-річна школа. В принципі на ній усі пам'ятки цього села і закінчуються.
17.
Фотографувати однакові сільські хати в мене особливого бажання немає, тому йду в сторону Бугу яром. Як на мене, то там набагато затишніше, аніж на вулицях села - бо ж ніякого тобі надокучливого гавкоту собак, здивованих поглядів місцевих мешканців, що сприймають тебе за інопланетянина, та й на дерева, хай навіть такі поламані стихією дивитись приємніше, аніж на криті шифером віранди.
18.
Ну а скелі над Бугом - то справжній природній шедевр!
19.
Цими скелями хочеться милуватись знову...
20.
... , і знову...
21.
... , і знову...
22.
Минаю обидва мости на Сутиски та йду берегом в напрямку Ворошилівки крізь розмаїття осінніх барв.
23.
Уся трава заплетена сріблястим павутинням!
24.
Йдучи Бузьким схилом милуватись можна не лише річкою.
25.
Хоча і сам Південний Буг виглядає велично й розкішно.
26.
Осінь відвойовує свої позиції не одразу, а поступово - дерево за деревом:)
27.
Серед польових трав яскравіють сизі будячки-миколайчики.
28.
Дорогою до Ворошилівки заскочив до села Борськ. До центру іти не став, тож єдиним фото звідти стала ось ця покинута хата в багряному дикому винограді.
29.
Ну і нарешті я таки дістався самої Ворошилівки (до речі, село не має нічого спільного із Климентом Ворошиловим - походження назви набагато давніше).
Не здивуюсь, якщо крутий пагорб край дороги виявиться рештками якогось трипільського чи скіфського поселення.
30.
Архітектурно Ворошилівка може похвалитись хіба що таким будиночком, на якому іще збереглись рештки старовинного оздоблення...
31.
... хоча і ті рештки колишньої розкоші, що якимось дивом уціліли до наших часів зараз старанно завішали політичною рекламою.
32.
А так виглядає головна "перлина" Ворошилівки, яка навіть у списку архітектурних пам'яток значиться - заїзд (тобто старовинний аналог теперішнього мотелю).
33.
Чесно кажучи, Ворошилівка справила доволі гнітюче враження, я очікував від неї набагато більшого. Все ж таки сто років назад це було не село, а ціле містечко, на відміну від скажімо Сутисок. Куди поділась решта старовинних споруд - невідомо. Хоча зважаючи на стан того, що лишилося, питання "куди поділося?" стає недоречним...
Тож беру курс на шпиль Гніваньського костелу, що височіє десь далеко попереду та залишаю Ворошилівку.
34.
Опісля ворошилівського занепаду, споглядання костелу у Гнівані було наче бальзам на рани. Ну та я про нього вже писав докладніше, тож не буду цього разу повторюватись. А натомість застрибую до маршрутки на Вінницю та їду додому.
Навряд чи хтось колись цілеспрямовано навідається туди в туристичних цілях. Але як раптом кого доля зненацька закине до Шершнів, чи
1.
Ну та розпочну іще від Тиврова та його нового мосту по дорозі на Вінницю. Себто на новому залізобетонному мосту (а він нудний і нецікавий) я власне стою та фотографую опори старого мосту, які тепер несуть на собі газопровід.
2.
Навколо мосту повно рибалок або таких слідів їхнього постійного перебування.
3.
Далі було довге продирання зарослими стежками крізь берегові хащі, аж поки я не випхався в якесь безіменне село на краю світу. Судячи із зовнішнього вигляду зупинки, поодинокі випадкові автобуси, які коли-небудь сюди заїжджали, одразу ж за цією кінцевою станцією скочувались в яр... :)
(Як я потім визначив по карті, село зветься Гута Шершнівська)
4.
Окрім апокаліптичної зупинки Гута порадувала мальовничим потічком із дерев'яними місточками через нього.
5.
А це вже село Шершні - правобережний сусіда Сутисок.
Зовсім випадково звернув із наїждженої дороги десь вбік до яру, де несподівано натрапив на таку зону відпочинку із журавлями...
6.
... та декоративними гребельками на струмочку.
7.
По інший бік струмочку у цьому "чіл-ауті" розташувалась альтанка із столиком та лавочками, стилізована під корабель. А також невідома могила поруч.
8.
Навколо вже звичні пейзажі із гранітними схилами.
9.
Нагорі звивається вимощена бруківкою дорога, якою я прямую до центру Шершнів.
10.
Обов'язковий атрибут радянських сіл - обеліск загиблим у Великій Вітчизняній. Між іншим, він включений до складу історичного надбання Вінниччини.
11.
Так виглядає самісінький центр Шершнів із церквою та якоюсь державною установою типу сільради.
12.
Шершнівська церква Воздвиження Чесного Хреста була зведена іще в 1825-му році, та на відміну від обеліску жертвам ВВВ її не внесли до жодного історичного чи архітектурного реєстру.
13.
Навпроти розташоване іще одне історичне надбання села - будинок в якому провів дитячі роки український композитор М.Д.Леонтович.
14.
Погляд на церкву із шкільного подвір'я.
15.
Первісно храм будувався уніатами, тож не дивуйтесь його досить дивним, як для православ'я формам.
16.
Шершнівська 9-річна школа. В принципі на ній усі пам'ятки цього села і закінчуються.
17.
Фотографувати однакові сільські хати в мене особливого бажання немає, тому йду в сторону Бугу яром. Як на мене, то там набагато затишніше, аніж на вулицях села - бо ж ніякого тобі надокучливого гавкоту собак, здивованих поглядів місцевих мешканців, що сприймають тебе за інопланетянина, та й на дерева, хай навіть такі поламані стихією дивитись приємніше, аніж на криті шифером віранди.
18.
Ну а скелі над Бугом - то справжній природній шедевр!
19.
Цими скелями хочеться милуватись знову...
20.
... , і знову...
21.
... , і знову...
22.
Минаю обидва мости на Сутиски та йду берегом в напрямку Ворошилівки крізь розмаїття осінніх барв.
23.
Уся трава заплетена сріблястим павутинням!
24.
Йдучи Бузьким схилом милуватись можна не лише річкою.
25.
Хоча і сам Південний Буг виглядає велично й розкішно.
26.
Осінь відвойовує свої позиції не одразу, а поступово - дерево за деревом:)
27.
Серед польових трав яскравіють сизі будячки-миколайчики.
28.
Дорогою до Ворошилівки заскочив до села Борськ. До центру іти не став, тож єдиним фото звідти стала ось ця покинута хата в багряному дикому винограді.
29.
Ну і нарешті я таки дістався самої Ворошилівки (до речі, село не має нічого спільного із Климентом Ворошиловим - походження назви набагато давніше).
Не здивуюсь, якщо крутий пагорб край дороги виявиться рештками якогось трипільського чи скіфського поселення.
30.
Архітектурно Ворошилівка може похвалитись хіба що таким будиночком, на якому іще збереглись рештки старовинного оздоблення...
31.
... хоча і ті рештки колишньої розкоші, що якимось дивом уціліли до наших часів зараз старанно завішали політичною рекламою.
32.
А так виглядає головна "перлина" Ворошилівки, яка навіть у списку архітектурних пам'яток значиться - заїзд (тобто старовинний аналог теперішнього мотелю).
33.
Чесно кажучи, Ворошилівка справила доволі гнітюче враження, я очікував від неї набагато більшого. Все ж таки сто років назад це було не село, а ціле містечко, на відміну від скажімо Сутисок. Куди поділась решта старовинних споруд - невідомо. Хоча зважаючи на стан того, що лишилося, питання "куди поділося?" стає недоречним...
Тож беру курс на шпиль Гніваньського костелу, що височіє десь далеко попереду та залишаю Ворошилівку.
34.
Опісля ворошилівського занепаду, споглядання костелу у Гнівані було наче бальзам на рани. Ну та я про нього вже писав докладніше, тож не буду цього разу повторюватись. А натомість застрибую до маршрутки на Вінницю та їду додому.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-10-13 10:45 pm (UTC)никакого флуда. да.)
no subject
Date: 2012-10-13 10:45 pm (UTC)no subject
Date: 2012-10-15 12:04 pm (UTC)обещание выполнила, пост готов;)
no subject
Date: 2012-10-15 12:10 pm (UTC)Умничка!! Ушел читать:)