Ар-нуво у Рівному або казковий будинок
Jul. 6th, 2012 12:14 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
posterrrП'ять років прожив у Рівному, кілька сотень разів проходив повз цей будинок, навіть кілька разів фотографував його, але чомусь ніколи не наважувався увійти досередини. І от лише тепер, коли я приїхав до Рівного в якості гостя, мені таки стало розуму відкрити для себе перлину місцевого модерну. Ну та краще вже пізно, ніж ніколи, долучатися до прекрасного можна в будь-який час.
Решті ж людей бажано не наслідувати мого дурного прикладу із 5-річним чеканням, а за першої ж нагоди на власні очі побачити це модернове диво, або хоча б переглянути фотографії, якщо немає змоги навідатись в Рівне
Отже, Рівне, Будинок Вчених на вулиці Симона Петлюри. Іногороднім прохання не дивуватись із такої націоналістичної назви вулиці, для західного регіону це буденність. До того ж цій вулиці у своїй віковій історії щастило на реакційні назви. Із шести найменувань вулиці, які вона встигла змінити за сто років, лише дві назви були нейтральними - Аптекарська і Гоголівська. Решта назв - 13-ї дивізії, СС, Червоноармійська, та власне - Петлюри. Але мова не про вулицю, а про Будинок Вчених.
1.
На перший погляд будинок не справляє зовсім ніякого враження. Так, видно, що будівля старенька, але на стіні ніякого тобі декору чи яких інших прикрас. І лише натреноване око може помітити вершечок скляної піраміди на даху, а це означає, що сходи в будинку освітлюються не банальними вікнами, а ліхтарем, тобто скляною конструкцією у стелі будинку.
2.
І лише підійшовши ближче розумієш, що будинок насправді цікавий, принаймні був таким від народження, але за час свого життя втратив більшість "архітектурних надлишків".
3.
Добре хоч фасад зберіг модернове кругле вікно та рослинний декор навколо нього.
4.
Стропила даху опираються на елегантні металеві кріплення, що також виконані у стилі ар-нуво. Бетонні квіти поруч із тими кріпленнями навіть виглядають грубіше.
5.
Дашок над входом оздоблений ажурною ковкою.
Підходжу до дверей, тягну ручку та заходжу всередину.
6.
Виявляється, над вхідними дверима було не просто скло, а вітраж!
7.
Тісненький тамбур з обох боків прикрашають величезні, під саму триметрову стелю, дзеркала, оздоблені вишуканою ліпниною.
8.
Із тамбуру потрапляємо до круглого фойє, від якого навсібіч розходяться двері до різних кімнат.
Найперше в око впадає розкішна стеля, хоча й решта оздоблення також на рівні.
9.
Під ногами метлахські кахлі, тобто особливо виготовлена плитка із підвищеною міцністю. Оцініть самі: цій підлозі вже близько ста років, а вона й досі виглядає як нова.
10.
Ось так вишукано може виглядати грубка для опалення будинку.
11.
А це дверцята грубки. Стиль відчувається навіть в дрібних деталях.
12.
Одну з кімнат займає музей Уласа Самчука. За вхід просять лише 2 гривні, тож заходжу.
13.
Модель пам'ятника Уласу Самчуку, який було встановлено коло театру.
14.
Мені навіть стілець своєю фігурною спинкою більше за фортепіано сподобався.
15.
На маленькій табличці значиться:
Sklad fortepinow
M.Michalski i syn
Rowne na Wolyniu
firma egzestuje od 1895 roku
16.
Взагалі то експозиція музею (а точніше - музейної кімнати) скромна і малоприваблива і сюди я зайшов лише заради шикарної дерев'яної стелі.
17.
Але і грати на вікнах теж нівроку. Виявляється захист від злодіїв теж може бути красивим.
18.
Виявляється, Ремінгтон - то не лише рушниця, але і марка друкарської машинки.\
19.
Більше в музеї Уласа Самчука нема на що особливо дивитися, тож виходимо назад у фойє. У сусідній кімнаті розмістився ще й музей бурштину із тією ж вхідною таксою у 2 гривні, але модернові інтер'єри там, на жаль, не збереглись. Тож замість споглядати камінчики, я вирішив іще трохи пройтись будинком.
20.
Цікаво було б взнати ім'я першого власника будинку, аби розшифрувати ініціали на дверях.
21.
На другий поверх ведуть розкішні мармурові сходи із вишуканими кованими перилами та велетенськими дзеркалами.
22.
А ось і те, завдяки чому освітлюються сходи - ліхтар у стелі. Причому то не просто так собі скляний ліхтар, яких я вже надивився у Вінниці, а із гарнючим вітражем!
23.
Ну і оздоблення стелі... ех, закінчується словарний запас аби передати своє захоплення.
24.
Не витримую, аби не сфотографуватись разом із Пашою у дзеркальному "коридорі".
25.
Другий поверх зустрічає шикарною мармуровою плиткою. От тільки ту кадку під пальму хочеться викинути нафіг та замінити її модерновою вазою.
26.
Сходи з перилами у всій своїй красі.
На другому поверсі більш дивитись вже не було на що - лише самі зачинені кабінети будинку вчених (бо ж неділя), тому спускаємося вниз.
27.
Наостанок ще раз фотографую вітраж над виходом разом із оздобленням тамбуру, та в піднесеному настрої виходжу на вулицю...
Решті ж людей бажано не наслідувати мого дурного прикладу із 5-річним чеканням, а за першої ж нагоди на власні очі побачити це модернове диво, або хоча б переглянути фотографії, якщо немає змоги навідатись в Рівне
Отже, Рівне, Будинок Вчених на вулиці Симона Петлюри. Іногороднім прохання не дивуватись із такої націоналістичної назви вулиці, для західного регіону це буденність. До того ж цій вулиці у своїй віковій історії щастило на реакційні назви. Із шести найменувань вулиці, які вона встигла змінити за сто років, лише дві назви були нейтральними - Аптекарська і Гоголівська. Решта назв - 13-ї дивізії, СС, Червоноармійська, та власне - Петлюри. Але мова не про вулицю, а про Будинок Вчених.
1.
На перший погляд будинок не справляє зовсім ніякого враження. Так, видно, що будівля старенька, але на стіні ніякого тобі декору чи яких інших прикрас. І лише натреноване око може помітити вершечок скляної піраміди на даху, а це означає, що сходи в будинку освітлюються не банальними вікнами, а ліхтарем, тобто скляною конструкцією у стелі будинку.
2.
І лише підійшовши ближче розумієш, що будинок насправді цікавий, принаймні був таким від народження, але за час свого життя втратив більшість "архітектурних надлишків".
3.
Добре хоч фасад зберіг модернове кругле вікно та рослинний декор навколо нього.
4.
Стропила даху опираються на елегантні металеві кріплення, що також виконані у стилі ар-нуво. Бетонні квіти поруч із тими кріпленнями навіть виглядають грубіше.
5.
Дашок над входом оздоблений ажурною ковкою.
Підходжу до дверей, тягну ручку та заходжу всередину.
6.
Виявляється, над вхідними дверима було не просто скло, а вітраж!
7.
Тісненький тамбур з обох боків прикрашають величезні, під саму триметрову стелю, дзеркала, оздоблені вишуканою ліпниною.
8.
Із тамбуру потрапляємо до круглого фойє, від якого навсібіч розходяться двері до різних кімнат.
Найперше в око впадає розкішна стеля, хоча й решта оздоблення також на рівні.
9.
Під ногами метлахські кахлі, тобто особливо виготовлена плитка із підвищеною міцністю. Оцініть самі: цій підлозі вже близько ста років, а вона й досі виглядає як нова.
10.
Ось так вишукано може виглядати грубка для опалення будинку.
11.
А це дверцята грубки. Стиль відчувається навіть в дрібних деталях.
12.
Одну з кімнат займає музей Уласа Самчука. За вхід просять лише 2 гривні, тож заходжу.
13.
Модель пам'ятника Уласу Самчуку, який було встановлено коло театру.
14.
Мені навіть стілець своєю фігурною спинкою більше за фортепіано сподобався.
15.
На маленькій табличці значиться:
Sklad fortepinow
M.Michalski i syn
Rowne na Wolyniu
firma egzestuje od 1895 roku
16.
Взагалі то експозиція музею (а точніше - музейної кімнати) скромна і малоприваблива і сюди я зайшов лише заради шикарної дерев'яної стелі.
17.
Але і грати на вікнах теж нівроку. Виявляється захист від злодіїв теж може бути красивим.
18.
Виявляється, Ремінгтон - то не лише рушниця, але і марка друкарської машинки.\
19.
Більше в музеї Уласа Самчука нема на що особливо дивитися, тож виходимо назад у фойє. У сусідній кімнаті розмістився ще й музей бурштину із тією ж вхідною таксою у 2 гривні, але модернові інтер'єри там, на жаль, не збереглись. Тож замість споглядати камінчики, я вирішив іще трохи пройтись будинком.
20.
Цікаво було б взнати ім'я першого власника будинку, аби розшифрувати ініціали на дверях.
21.
На другий поверх ведуть розкішні мармурові сходи із вишуканими кованими перилами та велетенськими дзеркалами.
22.
А ось і те, завдяки чому освітлюються сходи - ліхтар у стелі. Причому то не просто так собі скляний ліхтар, яких я вже надивився у Вінниці, а із гарнючим вітражем!
23.
Ну і оздоблення стелі... ех, закінчується словарний запас аби передати своє захоплення.
24.
Не витримую, аби не сфотографуватись разом із Пашою у дзеркальному "коридорі".
25.
Другий поверх зустрічає шикарною мармуровою плиткою. От тільки ту кадку під пальму хочеться викинути нафіг та замінити її модерновою вазою.
26.
Сходи з перилами у всій своїй красі.
На другому поверсі більш дивитись вже не було на що - лише самі зачинені кабінети будинку вчених (бо ж неділя), тому спускаємося вниз.
27.
Наостанок ще раз фотографую вітраж над виходом разом із оздобленням тамбуру, та в піднесеному настрої виходжу на вулицю...
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Re: про будинок
Date: 2012-10-12 02:43 pm (UTC)А мне на пальцах объяснили, что сперва площади перед теперешним кукольным не было, зато была плотная застройка, которая прятала эту сторону дома, вот на ней ничего вычурного и не делали.
А теперь вы спорите вообще ни о чем, уцепившись за выдранные из контекста слова:)
Re: про будинок
Date: 2012-10-13 06:19 am (UTC)Я только что расспросил маму - она помнит ещё довоенный Ровно. Так вот.
Упомянутая мной ранее ложбина существовала и до войны. Тогда, и в первые послевоенные годы там, кроме дома, был сад - не сад, а запущенные заросли вишняка и кустов. ОЧЕНЬ запущенные. Сиречь, лет им было отнюдь не десять, и вряд ли двадцать. Со стороны "здания преткновения" была площадка метра 3-5 шириной, дальше поверхность опускалась вниз, и окна стоявшей внизу длинной "многоквартирной" хаты (там жила одноклассница мамы Римма Муравьёва, а также знакомый деда, сапожник Марухненко) были верхним краем на уровне тротуара.
Короче, минимум с революции там не было никакой "плотной застройки".
Мои детские воспоминания - косвенное тому подтверждение: яма на месте площади перед нынешним кукольным не выглядела вырытой. Скорее, улица, особенно тротуар, казались, как говорится, "подсыпанными".
Re: про будинок
Date: 2012-10-13 10:06 am (UTC)Потому как дом такого архитектурного стиля с таким богатым внутренним декором не мог сверкать голыми боковыми стенками на всеобщее обозрение.
А какие там были пустыри во времена польши и ссср нас в контексте данного поста не особо интересует:)
Re: про будинок
Date: 2013-09-13 12:45 pm (UTC)А ещё виден край дерева - ивы (там таких много было, последнюю в 2000-х спилили, когда дом 13 перестраивали из гороно в казначейство). Так что - в силу этих фактов - нет там никакой застройки, а если судить по высоте дерева - не первый десяток лет нету.
Re: про будинок
Date: 2013-09-14 09:21 pm (UTC)Ворота явно не для кареты - разве что для телеги с углем или дровами. То-есть: обычный заезд во двор.
Дерево силуэтом больше на березу похоже. Но то такое - опять же тяжело судить о застройке по отдельно стоящему дереву. Единственный плюс из ситуации - что деревья (как ива, так и береза) - не плодовые, значит нельзя заявлять об обширном фруктовом саде во времена постройки особняка.
Рассматривая фотографии 1941года, четко видно, что прилегающие к особняку территории (на соединении теперешних улиц Петлюры и Словацкого) подверглись серьезному уничтожению.
Так что теперешние пустые места вроде площади перед кукольным, или площади напротив - скорее всего следствие уничтоженной плотной городской застройки. К примеру - дома на переднем плане (чью крышу я сперва воспринял за холм) сейчас и в помине нету.
Re: про будинок
Date: 2013-09-14 10:05 pm (UTC)А бОльшая часть домов, изображённых на фотке, - уцелела.
Вот нынешняя космосъёмка, с номерами домов вдоль Петлюры и окрестностей:
А вот эти же дома на снимке (нумерация - соответствует современной, как по карте):
Re: про будинок
Date: 2013-09-14 10:25 pm (UTC)Re: про будинок
Date: 2013-09-14 10:49 pm (UTC)И вообще - снимок немецкий, 1941-го года - а Ровно взяли с налёту, и разрушений не было. Так что город на снимке - почти неповреждённый.
Это в 44-м немного поерагозили танками-пушками, и то - множество знаний уцелело (я же красным обозначил те, что до сих по стоят - почти вся улица уцелела).
А на примыкании Словацкого к Петлюры - на видимой чётной стороне - на снимке есть один домик, целый. Его снесли после войны. А следующий - 4/6, тоже виден на снимке. Гляди внимательнее, пожалуйста - вот очень приблизительная, наспех - но прорисовка зданий по улице Словацкого:
Лишь первое по чётной и второе по нечётной не дотянули до 70-х годов. (Когда ничего в спорном месте уже ДАВНО не было).
Re: про будинок
Date: 2013-09-16 08:27 pm (UTC)С моей точки зрения - по четную сторону Словацкого аж до теперешних домов №№ 8, 10, 12 свежие развалы. Возможно, с фрагментами стен. Но точно - без крыш.
Обвел обозначенную зону прямоугольником. Для сравнения справа похожий участок со "свежими" развалами.
Далее обратимся к предвоенному плану города 1938 года.
Как видим, на углу теперешних улиц Петлюры (тогда - 13 Дивизии) и Словацкого находилось Староство (Starostwo Powiatowe), которого уже нет, что подтверждает разрушения в указанном районе.
Кстати, само здание Староства было крепким, кирпичным сооружением, сносить его просто так не было никакого смысла - http://www.rivne.org/oldfoto/19xx-25.jpg
То что разрушений в 1941 году не было - это вы погорячились. Ровно пережило ряд авиа-бомбардировок с 22 по 28 июня, в следствии которых центр города был основательно разрушен. Вот, можете полюбопытствовать: http://ole-g-unnar.livejournal.com/46565.html
Теперешний дом №4-6 оп Словацкого - скорее всего послевоенный. Сейчас уже трудно в этом убедиться, поскольку здание снесли. Но фотографии этого дома больше наталкивают на мысль о его послевоенном происхождении:
http://static.panoramio.com/photos/large/18379323.jpg
http://7d.rv.ua/wp-content/uploads/2011/08/DSCN0910.jpg
Кроме того - дома №№ 14, 16, 18 по улице Петлюры, и №1 по Словацкого - также современные. Можно предположить, что указанные здания выросли на месте военных разрушений, так как застройка улицы была довольно плотной (http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1014)
НО, это всего лишь догадки. Прямого ответа о наличии или отсутствии построек на месте нынешней площади перед кукольным они не дадут.
Re: про будинок
Date: 2013-09-16 09:36 pm (UTC)Ещё 4/6 имело очень характерную пристроечку во дворе - пока в позапрошлом не снесли, она была, на старом снимке она чётко видна. И вообще, у домов № 2 и №4/6 стены вертикальные видны.
То есть, вся чётная сторона Словацкого, за исключением староства, дожила до наших дней.
нечётная, что вошла в кадр - из трёх домов уцелели два - нынешние №3 и №5 (его снесли в 90-х).
В принципе, староство могли и в 44-м свалить - именно по этой улице Красная Армия в центр пробилась, потому и назвали потом Красноармейской.
Насчёт того, что оно кажется развалинами - так надо учесть, что перед нами аэрофотоснимок, причём, судя по зерну, - на пределе увеличения. Тогдашняя плёнка была слабо чувствительной к красным лучам, особенно аэрофото. Красные и коричневатые участки получались светлыми. А крыши чем красили? Правильно, охрой. Причём и красили, и закрашивали. И порой закрашивали разной - кто там снизу присмотрится? А на снимках разнобой лез.
Петлюры же уцелела практически вся: по нынешним номерам, если идти от Соборной к проспекту, это:
- слева - №106 по Соборной. №3 по Пересопницкой, №№1, 3, 5, 7. 9, 11, 17, 19, 25, 27 и 29.
- справа - №102 по Соборной, №№ 2, 4, 6, 8, 10, дальше - на месте современных №12 и №14 по Петлюры на старом снимке видны (между староством и банком) два небольших домика - тот, что во дворе, точно до начала 90-х дожил; на месте №№16 и 22 были добротные малоэтажные хаты, тоже довоенные, на месте №16 - в середине 80-х снесли, на месте №22 - в начале 2000-х; ну, и № 28 - старый. Сплошная довоенная застройка, кроме первых двух домов по Словацкого (№№1 и 2, условно), дома между нынешними №№ 6 и 8, и хаты на углу Мазепы. Театр старый, между нынешними №№1 и 3, в начале войны сгорел - потом развалили. Мемуарист, на которого ты ссылаешься, натрындел - театр был МЕЖДУ Нардомом и №3. (Нардом похваляется табличкой, что в 19-м там сидел, очкуя, сам Петлюра со своими штабом и Директорией).
Теперь про бомбардировки. Мама моя те годы застала, рассказывала - бомбили в основном вокзал и окрестности (военные склады и хлебзавод-"сухарувка"). Несколько бомб падали ближе - там, где Набережная и нынешняя СШ№21 где-то. (Их хата стояла на Шевченка перед нынешней школой, осколки прилетали, один стену пробил). Пару бомб словил и город - но несущественно. Немцы не имели интереса большие разрушения устраивать: они стремились занять город. Не зря же они потом его столицей гау сделали и Коха посадили командовать. В руинах столицу не делают.
Re: про будинок
Date: 2013-09-16 08:39 pm (UTC)Но, примерно на месте тепершнего кукольного - просвет. Так что вполне там мог быть сад или сквер.
Re: про будинок
Date: 2013-09-16 10:00 pm (UTC)Пъ.С. Уточню: в предыдущем псто я Петлюры, 29 вспомнил - но то не 29, а избушка после №27; стара, как мир, в 70-х уже была старой и вросшей в землю:
Пъ.Пъ.Съ. Кстати, дом № 27 пол Петлюры - тоже какой-то старопольский модернистский изъёб:
Re: про будинок
Date: 2013-09-14 10:51 pm (UTC)Re: про будинок
Date: 2013-09-16 08:30 pm (UTC)