Подрож Мамайотою...
Dec. 21st, 2011 03:53 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
posterrrА давно я щось нічого про прочитане не писав. Може, через те, що ледачий, а, може, через те що читав тільки модні чоловічі журнали тіпа Максіма чи Плейбоя, хоча навіть не стільки читав, скільки гортав фото, тож про що там було писати.
Ну та цього разу занесло мене випадково до книгарні погрітися. Там я одразу ж почав гріти пальці, гортаючи ними сторінки всяких грубих книжок, а коли грубі книжки закінчились - то книжок потонше. Отак я й добрався до Чапаєвої "Подорожі із Мамайотою в пошуках України". До того часу пальці нагрілись до такого стану, аби встигати прочитати щось путнє на сторінці, перш ніж її перегорнути. Тому я проглянув кільки абзаців і мені навіть сподобалось. При чому не просто так сподобалось, а я навіть ту книгу купив. І навіть не просто купив, а ще й прочитав, але вже вдома.
Вже той факт, що я дочитав книгу до кінця і навіть об стіну нею не кидався з криками "дибіл, бля!!!" промовисто каже, що чтиво дуже навіть хороше. Звичайно ж, не без косяків, деякі епізоди змушують недоумкувато глипати на текст чи навіть дратуватися. Наприклад, що на Вінничині села розташовані в западинках між пагорбами, через те, що то мешканці так від татар ховалися. Ага, а татари, певно, гелікоптерами над Україною кружляли чи, на крайняк, із повними бензобаками своїх коней магістральним трасами водорозділу. Бо ж інакше селянам набагато зручніше було будувати свої хатки на вершечку пагорба із тридцятиметровими криницями у дворі. Та й ствердження, що в тій таки Вінницькій області села одне від одного за десятки кілометрів розташовані звучить (чи то пак читається) по-дурному. Села теж мало одне на одне не наліплені, і дуже добре, що автошлях таки пустили в обхід, де могли. Ну та це мене так зачепило, бо я сам вінничанин. Хоча з такого і починається недовіра до слів автора - мало чого він про інші краї навидумує. Та й сам він, автор тобто, особа підозріла - ну як в однієї людини одночасно взірцями можуть бути Сковорода і Кармалюк? Хоча любов до всіляких бандюганів та рекетерів, схоже, давно вже стали невід'ємною частиною нашого менталітету. Достатньо на нашого Президента глянути...
Але на загальному фоні усі ті часточки мого негативу виглядають несуттєво. Зрештою, мало яку книгу я можу купити, навіть не підозрюючи до того про її та автора існування. А потім ще й прочитати за три дні. Мало у нас, зрештою, видається тревелл-сторі, тим паче про Україну. А про самих себе читати завжди цікаво, особливо, коли автор вміло клеїть слова докупи. Тож кладу "Подорож Мамайотою" десь коло самого верху своєї книжної купи, яка символізує собою літературний олімп. Ага, сподобалось, рекомендую. Навіть можу дати комусь прочитати:)
Ну та цього разу занесло мене випадково до книгарні погрітися. Там я одразу ж почав гріти пальці, гортаючи ними сторінки всяких грубих книжок, а коли грубі книжки закінчились - то книжок потонше. Отак я й добрався до Чапаєвої "Подорожі із Мамайотою в пошуках України". До того часу пальці нагрілись до такого стану, аби встигати прочитати щось путнє на сторінці, перш ніж її перегорнути. Тому я проглянув кільки абзаців і мені навіть сподобалось. При чому не просто так сподобалось, а я навіть ту книгу купив. І навіть не просто купив, а ще й прочитав, але вже вдома.
Вже той факт, що я дочитав книгу до кінця і навіть об стіну нею не кидався з криками "дибіл, бля!!!" промовисто каже, що чтиво дуже навіть хороше. Звичайно ж, не без косяків, деякі епізоди змушують недоумкувато глипати на текст чи навіть дратуватися. Наприклад, що на Вінничині села розташовані в западинках між пагорбами, через те, що то мешканці так від татар ховалися. Ага, а татари, певно, гелікоптерами над Україною кружляли чи, на крайняк, із повними бензобаками своїх коней магістральним трасами водорозділу. Бо ж інакше селянам набагато зручніше було будувати свої хатки на вершечку пагорба із тридцятиметровими криницями у дворі. Та й ствердження, що в тій таки Вінницькій області села одне від одного за десятки кілометрів розташовані звучить (чи то пак читається) по-дурному. Села теж мало одне на одне не наліплені, і дуже добре, що автошлях таки пустили в обхід, де могли. Ну та це мене так зачепило, бо я сам вінничанин. Хоча з такого і починається недовіра до слів автора - мало чого він про інші краї навидумує. Та й сам він, автор тобто, особа підозріла - ну як в однієї людини одночасно взірцями можуть бути Сковорода і Кармалюк? Хоча любов до всіляких бандюганів та рекетерів, схоже, давно вже стали невід'ємною частиною нашого менталітету. Достатньо на нашого Президента глянути...
Але на загальному фоні усі ті часточки мого негативу виглядають несуттєво. Зрештою, мало яку книгу я можу купити, навіть не підозрюючи до того про її та автора існування. А потім ще й прочитати за три дні. Мало у нас, зрештою, видається тревелл-сторі, тим паче про Україну. А про самих себе читати завжди цікаво, особливо, коли автор вміло клеїть слова докупи. Тож кладу "Подорож Мамайотою" десь коло самого верху своєї книжної купи, яка символізує собою літературний олімп. Ага, сподобалось, рекомендую. Навіть можу дати комусь прочитати:)
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-12-24 03:24 pm (UTC)no subject
Date: 2011-12-24 06:53 pm (UTC)no subject
Date: 2011-12-24 09:17 pm (UTC)no subject
Date: 2011-12-24 09:57 pm (UTC)Є ще невеличкі книжкові на Бандери, коло пивзаводу та біля 12-ї школи за Політоном (але остання на вихідні не працює)
no subject
Date: 2011-12-24 09:58 pm (UTC)no subject
Date: 2011-12-24 06:56 pm (UTC)http://posterrr.livejournal.com/141512.html