posterrr | Задрала та весна!

Минуло усього два дні березня, а така весна встигла вже осточортіти. Обидва весняні ранки термометр вперто показував -19 за Цельсієм (втішаюсь, що хоч не за Кельвіном). Через це я майже перестав ходити пішки, хоча мене й бісять тісні тролейбуси, напхані такими самими капустами із теплого одягу, як я. Ну і гривню шкода за проїзд віддавати, а ще гарні кадри від мене ховаються. Хоча і від фотографування небагато радості, бо пальці бастують згинатися і печуть мільйонами голок зашпорів. А коли тікаєш грітися до якогось супермаркету, то фуджик загрозливо вкривається молочним конденсатом, нагадуючи, що за інструкцією його не можна юзати за від'ємної температури. Хоча і бряцати ним по бетонній підлозі із висоти столу не рекомендується, але Фудж справжній боєць, удар тримає. Щоправда після такого падіння він втратив три з чотирьох пластмасових зубів, на які закривається кришка відсіку з батарейками. Довелося одного знайденого зуба садити назад на суперклей, замість іншого ставити металевий протез із шматочка загнутої скріпки, а без третього вирішено взагалі обійтись. Тепер грію Фуджика під настільною лампою, щоб клей скоріше висох, заодно відколупуючи той самий клей від власних пальців. П'ю гарячий чай, та все одно прагну тепла, бо ці морози таки справді дістали. Хочеться, щоб ворони нарешті перестали тужливо дивитися на захід холодного сонця. Щоб дерева перестали лякати скелетами своїх гілок. Щоб чортове колесо ворушилось, а не бовваніло відмороженим шматком заліза. Щоб чижики... ну добре, чижики хай лишаються. Ну, і щоб все було добре...