Несподіванки Гнівані

Гнівань. Завжди думав: от що у тій Гнівані може бути цікавого? Звичайнісіньке собі смт, навіть не райцентр. Знане лише через свій здоровенній гранітний кар'єр і супутні через це чутки про підвищений рівень радіації. І що в тому робітничому селищі може бути хорошого? - Навіть в путівниках по Вінниччині Гнівань згадуються лише "задля годиться".
Дмитро Малаков у своїй "По Брацлавщині. (від Вінниці до Тульчина)" не знайшов в цьому смт нічого цікавішого за два радянські танки-пам'ятники.
Ну, але та книжка іще за Союзу писалась, коли потрібно було рахуватись із радянськими поняттями про прекрасне. Але ж і у свіжому путівнику "14 мандрівок Вінниччиною" від Дмитра Антонюка Гнівань представленою усього однією фотографією, де зображено нутрощі відновленого костелу! - Напевно, ззовні костел так і залишився корпусом підшипникового заводу, - вирішив я для себе, - от і не стали його фотографувати.


Отож, ідучи до Гнівані, жодних архітектурних шедеврів я й не очікував побачити. Думав просто собі прогулятися, помилуватися Бугом. - А тут на тобі! Незапланована купівля нових батарейок до фотоапарату, аби мати змогу усе відзняти, та обкусані лікті через те, що вже сутеніє, ще й до електрички додому лишаються лічені хвилини, а я ще й близько не відзняв того, що хотів.
Ну та приємні несподіванки - то завжди добре.
( Гнівань в 40 фтографіях )