Дожч

Ну от, хотів дощ - накаркав. По обіді звідусіль стали сповзатися такі чорні, аж сині, хмари, зависли на Рівним, затулили собою небо із сонцем, аж стало одразу годин на шість темніше, та зарядили важкою артилерією у вигляді зливи якраз по вікнах нашої канцелярії. Старезні шиби не витримали такої водяної наруги і по підвіконню хутенько почала розповзатись дебела калюжа, намагаючись дістатись краю та виллятись на підлогу домашньою копією Ніагарського водоспаду. Довелося із перемінним успіхом боротися з тією калюжею при допомозі дірявого рушника та здобувати нелегку допомогу в хатньому протистоянні із стихією. Добре хоч небо в суцільних безпросвітних хмарах недовго втримувало свою шквальну атаку, врешті-решт збившись на довгу монотонну осаду із бульбашками на калюжах... І нехай на голову все ще крапало, а ноги серйозно ризикували змокнути, зате як чудово стало дихатись чистим та свіжим повітрям та як гарно стали відбиватись стоп-сигнали машин на вмитому асфальті. Усе ж таки літу надзвичайно пасують періодичні зливи.