С праздником весны!

Поздравляю всех своих подруг с праздником 8-го аМарта! Будьте всегда по-весеннему красивыми, цветущими и жизнерадостными! Вот вам весенняя картинка для хорошего настроения:)

Ну и постскриптумное пожелания: Чувствуйте себя любимыми всегда, а не только 8-го марта;)

Про 7-ме берзня та передсвятковий шоппінг:)

 Та капєц! Геть усі сьогодні (вірніше вчора) подуріли включно з погодою. Зарядило морозами -7, затягло хмарами ще й сніжком понатрушувало. І от на усі ті погодні радощі повибігало надвір повно народу і давай усім тим кодлом бігати від продуктового магазину до сувенірного і назад через підземний перехід, попутньо скуповуючи оберемками квіти. Ясна річ, у переході утворилась грандіозна пробка, по якій якось примудрялася курсувати взад-вперід лише здоровенна тьотя із клєтчатою сумкою напханою патичками із вербовими котиками. А ще якийсь лабух примудрявся грати на гітарі і підвивати "ах, какая женщіна!" (голосно, зараза, підвивав - зміг перекричати децибели моїх навушників). Повільно пливучи людською течією переходом та протискуючись повз двох сракастих тіток-подружок, які не знайшли собі ліпшого місця аніж "посеред проходу" щоб попатякати і похвастатись дешево накупленим горошком для олів'є, споглядаю у сувенірному наступну картину. Добряче вже вмазаний із самого ранку тіпок обирає в подарунок своїй половині гігантську, із нього самого зростом, вазу і просить те щастя запакувати. Продавщиця іще пробувала відмовити того суб'єкта від купівлі цих півтора метра кераміки, але мужик твердо стояв на своєму. Мабуть єдине, що не вистачало в його тісній хрущовці, так це саме цієї глазурованої бочки посеред прихожої. (Цікаво, а що ж він до тої вази зібрався ставити? Може сам буде жити всередині, як Діоген?) Тож, продавщиця тільки скрушно похитала головою і стала в'язати на ручці бантіка, бо килимів, щоб замотати того горшка-переростка, в магазині не було. А мені стало страшенно цікаво дізнатися реакцію дружини на того подарунка, тож я став малювати собі в уяві мальовничі кадри розбивання вази об того чоловічка. Від того усього у мене одразу ж поліпшився настрій, мене перестала дратувати пробка підземного переходу (яку я до того ж майже подолав), а натомість став радувати конкрєтний такий пацанчик коло квіткового "А пачьом тюльпачікі? По сємь? Всєво та? Афігєть, давайтє сємь!". Який же все-таки сьогодні класний день! Хай завтра буде ще краще!