Радіво. Не стєрєво.

Сидимо в канцелярії. Зі стола відчайдушно хрипить російською попсярою радейко Рубіжика. Сам Рубіжик постійно десь бігає, час від часу заскакує до нас в канцелярію, каже: "А нахєра ви радіо виключили?", - і вмикає його знову. Причому після вмикання знову кудись дівається, залишаючи нас наодинці із тією страшнючою чорною коробочкою. Врешті-решт Шрам не витримує, бере пилку і ріже приймача навпіл. Не до кінця, а лише на третину, радіо навіть грати не перестало. Тепер приймач має просто таки фантастичний вигляд. Той надпил надав йому довершенності, бо в нього вже давно відбилось пластикове "скельце" із номерами радіохвиль, а сам корпус був сильно поплавлений і перебинтований синьою ізолентою. Треба буде те радіо іноземцям за великі гроші продати, як безцінну реліквію, знайдену на розкопках фораонової гробниці на Басівкуті ).
 І трохи не радійного: Розпочав сьогодні читати "Повернення придурків" Петра Яценка із серії "бібліотека журналу Четвер". Сподобався епіграф:

  Якщо двоє різної статі, гуляючи парком,
гамселять одне одного по головах,
знайте - це закохана пара.
Якщо двоє однієї статі, гуляючи парком,
лупцюють одне одного - це закохана пара.
І лише ті, хто йде парком, узявшись за руки,
є злочинцями і порушниками громадського спокою.
Українське спостереження.

 

Та і взагалі книга обіцяє бути цікавою. Якщо мене не обманюють перші прочитані сторінки. Хоча обманювати - це людська справа, до чого тут папір із друкарською фарбою?

 P.S. Назва заголовку завдячує своєму існуванню підслуханому мною іще на першому курсі запитанню вже й не пам'ятаю кого: "У тебе є радіво? Тільки стєрєво?". Тоді якраз модними були кишенькові китайські радейка з навушниками, більшість із яких були дешевими монофонічними сканерками. Стерео радейки коштували рази в три дорожче, але краще грали, тому і вважались верхом крутизни